ультура  ињвськоњ –ус≥

Ѕудь - ¤ка дискус≥¤ про культуру середньов≥чного сусп≥льства зосереджуЇтьс¤ насамперед на його рел≥г≥йних в≥руванн¤х та ≥нститутах. ¬ ≥стор≥њ  ињвськоњ –ус≥ маЇмо дв≥ окрем≥ рел≥г≥йн≥, а в≥дтак ≥ культурн≥ епохи. ƒо 988 р. засобом задоволенн¤ духовних потреб сх≥дних слов'¤н був ан≥м≥зм, у засад≥ ¤кого лежало обожненн¤ сил природи та поклон≥нн¤ духам предк≥в. Ќайвищим божеством у ¤зичницькому пантеон≥ вважавс¤ ѕерун - бог грому ≥ блискавки, аналог≥чний скандинавському богов≥ “ору, хоч пов'¤зана з ним м≥фолог≥¤ не була такою химерною. ƒо ≥нших важливих божеств належали ƒажбог ≥ —варог - боги пов≥тр¤ й сонц¤, дарите л≥ земних благ. «аконом≥рно, що серед землеробського люду поширеним був також культ бог≥в родючост≥ - –ода ≥ –ожаниц≥.  р≥м того, об'Їктами поклон≥нн¤ вважалис¤ сотн≥ дух≥в р≥чок, л≥с≥в та предк≥в; це часто виражалось у жертвуванн≥ њм тварин, а подекуди ≥ людей. —х≥дн≥ слов'¤ни не зводили своњм божествам величних храм≥в, ¤к ≥ не мали складноњ духовноњ ≥Їрарх≥њ - власне це й по¤снюЇ в≥дносно слабкий оп≥р христи¤нству з боку њхньоњ рел≥г≥њ. ≤ все ж ≥з приходом новоњ рел≥г≥њ в≥руванн¤ предк≥в не зникли безсл≥дно. ѕ≥д личиною христи¤нства ще прот¤гом стол≥ть серед сх≥дних слов'¤н збер≥гавс¤ рел≥г≥йний дуал≥зм, або дов≥р'¤, що пол¤гало у дотриманн≥ ¤зичницьких за походженн¤м звичањв та обр¤д≥в (таких, зокрема, ¤к св¤ткуванн¤ приходу весни).

≤з приходом христи¤нства у  ињвську –усь поширилас¤ нова, витончена й складно орган≥зована рел≥г≥¤. ” 1037 р. п≥сл¤ прињзду ≥з  онстантинопол¤ першого у довг≥й низц≥ грецьких митрополит≥в (прот¤гом ус≥Їњ  ињвськоњ доби лише дв≥ч≥ на цей пост призначалис¤ не греки) була заснована метро полична Їпарх≥¤. ѕервинно до –уськоњ митропол≥њ входило в≥с≥м Їпископ≥в, але згодом њхн¤ к≥льк≥сть зросла до ш≥стнадц¤ти. ƒес¤ть ≥з них розташовувалис¤ на земл¤х сучасноњ ”крањни. Ѕагато Їпископ≥в теж були в≥зант≥йц¤ми. ¬они везли з собою власне оточенн¤: писар≥в, пом≥чник≥в, майстр≥в, перетворюючи Їпископства на осередки поширенн¤ в≥зант≥йськоњ культури. ƒуховенство под≥л¤лос¤ на дв≥ категор≥њ: "б≥ле", тобто параф≥¤льн≥ св¤щеники, що не давали об≥тниц≥ цел≥бату (безшлюбност≥) й звичайно одружувалис¤ в своЇму ж середовищ≥, та "чорне", тобто ченц≥, з ¤ких обиралис¤ висок≥ духовн≥ ≥Їрархи. Ќамагаючись уникнути м≥ських гр≥х≥в ≥ спокус, ченц≥ жили у в≥длюдненн≥, й тому њх вважали цв≥том в≥руючого люду, а њхн≥ монастир≥ були осередками христи¤нськоњ осв≥ти ≥ науки. ” ’≤≤≤ ст. в  ињвськ≥й –ус≥ ≥снувало близько 50 монастир≥в, ≥з них 17 - у самому  иЇв≥.

÷ерква справл¤ла величезний вплив на культуру  ињвськоњ –ус≥. —порудженн¤ одного лише храму - славетноњ —оф≥њ  ињвськоњ - Ї безпосередн≥м п≥дтвердженн¤м того, наск≥льки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. «будована у 1037 р. за  н¤з¤ ярослава ћудрого.

“аким же визначальним був вплив христи¤нства на способи ≥нтелектуальноњ експрес≥њ давн≥х русич≥в. ѕ≥сл¤ 988 р. в ужиток ув≥йшло письмо, базоване на абетц≥, створений ченц¤ми  ирилом ≥ ћефод≥Їм - греками, що поширювали христи¤нство серед слов'¤н. Ќа в≥дм≥ну в≥д –иму з його напол¤ганн¤ми використовувати в богослуж≥нн¤х латину  онстантинополь погоджувавс¤ з тим, що спиралас¤ на п≥вденнослов'¤нськ≥ д≥алекти й була легко зрозум≥лою сх≥дним слов'¤нам. ѕоступово вона поширилас¤ не лише на рел≥г≥йну, а й на св≥тську л≥тературу, що ставала багатшою та р≥зноман≥тн≥шою.

«аконом≥рно, що б≥льш≥сть зразк≥в ц≥Їњ писемноњ л≥тератури мали рел≥г≥йний характер. “ут у достатку маЇмо уривки з≥ —тарого й Ќового запов≥т≥в, г≥мни, пропов≥д≥, жит≥¤ св¤тих. Ќайвидатн≥шим серед них Ї "ѕатерик", тобто опов≥дь про житт¤ св¤тих, написана ченц¤ми  иЇво-ѕечерськоњ лаври, пропов≥д≥ й г≥мн св.  ирила “уровського, писанн¤ кињвського митрополита середини ’≤ ст. ≤лар≥она - можливо, найосв≥чен≥шого мужа  ињвськоњ –ус≥. ” своЇму знаменитому "—лов≥ про закон ≥ благодать", прочитаному у 1052 р. в присутност≥ ярослава ћудрого, ≤лар≥он майстерно протиставл¤Ї христи¤нство ¤зичництву й описуЇ хрещенн¤ –ус≥. ” цьому твор≥ в≥н демонструЇ чудове волод≥нн¤ складними прийомами в≥зант≥йськоњ риторики, а також глибоке знанн¤ Ѕ≥бл≥њ. ѕроте при вс≥й своњй поваз≥ ≤лар≥он не був грекоф≥лом. ” "—лово про закон ≥ благодать" в≥н п≥дкреслюЇ велич ≥ значенн¤ –ус≥, применшуЇ роль ¬≥зант≥њ в њњ наверненн≥ до новоњ в≥ри, приписуючи всю заслугу у зд≥йсненн≥ цього ≥сторичного кроку ¬олодимиров≥.

якщо в рел≥г≥йних творах грецьк≥ впливи ц≥лком дом≥нували, то у л≥тописах вони були менш пом≥тними. –анн≥ кињвськ≥ л≥тописи, створен≥ переважно мономахами й пройн¤т≥ христи¤нським св≥топочутт¤м, характеризувалис¤ реал≥змом ≥ багатством подробиць. ” них в≥дтворювалис¤ й головн≥ проблеми доби - так≥ ¤к кн¤з≥вськ≥ чвари, боротьба з кочовиками, - й подробиц≥ окремих под≥й. Ќайважлив≥шим ≥з них Ї л≥топис, в≥домий п≥д назвою "ѕов≥сть временних л≥т". …ого пов'¤зують з ≥менами монах≥в Ќестора та —ильвестра, ¤к≥ склали л≥топис у 1113-1116 рр. «аймалис¤ л≥тературною творч≥стю й представники св≥тськоњ верх≥вки. Ќе зважаючи на пост≥йну зайн¤т≥сть пол≥тичними справами, написав своЇ зворушливе й сповнене роздум≥в "ѕовчанн¤" кн¤зь ¬олодимир ћономах. ™ п≥дстави допускати, що анон≥мний автор найчудов≥шового поетичного твору кињвськоњ доби - "—лово о полку ≤горев≥м" (1185 - 1187) також належав до кн¤жого двору. ¬с¤ його опов≥дь про невдалий пох≥д на кочовик≥в др≥бного руського кн¤з≥ пройн¤та пристрасним закликом до ворогуючих руських кн¤з≥в об'Їднатис¤ задл¤ сп≥льного блага. «астосувавши ритм≥зований в≥рш, ¤скрав≥ образи, багату мову, дивовижн≥ за своЇю уособлен≥стю картини природи, автор створив справжн≥й л≥тературний шедевр.

јле при всьому багатств≥ експрес≥њ писемн≥ джерела писемн≥ джерела лишалис¤ недоступними дл¤ не писемного люду  иЇва. —карбницею народноњ мудрост≥ й творчого духу слугували дл¤ нього п≥сн≥, приказки, загадки, казки й особливо усний епос, або билини. « вуст в вуста, в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ переказувалис¤ билини, в ¤ких розпов≥далос¤ про подвиги таких попул¤рних народних персонаж≥в, ¤к веселий сел¤нський син ≤лл¤ ћуромець, км≥тливий син св¤щеника јльоша ѕопович ≥ син бо¤рина ƒобрин¤ ћикитич; ус≥ троЇ - члени м≥ф≥чноњ дружини кн¤з¤ ¬олодимира. ѕод≥бно до лицар≥в  руглого —толу корол¤ јртура ц≥ зах≥днослов'¤нськ≥ вит¤з≥ лишили ¬олодимир≥в дв≥р ≥ вирушили на боротьбу з силами зла. „асто серед њхн≥х ворог≥в були половецький “угоркан, що вм≥в перетворюватис¤ на зм≥¤ “угарина ≥ символ≥зував у народн≥й св≥домост≥ пост≥йну загрозу з≥ степу, або ж це був ∆идовин, присутн≥сть ¤кого в епос≥, в≥рог≥дно, Ї в≥длунн¤м народноњ пам'¤т≥ про тривалу боротьбу з хозарами, ¤к≥ спов≥дували ≥удањзм. ”с≥ ц≥ опов≥д≥ були сповнен≥ таЇмниць ≥ чаклунства, а христи¤нськ≥ ц≥нност≥ часто перепл≥талис¤ в них ≥з залишками ¤зичницького минулого.

—еред учених побутують р≥зн≥ думки щодо р≥вн¤ ≥ поширенн¤ осв≥ти у  ињвськ≥й –ус≥. Ќе п≥дл¤гаЇ сумн≥ву, що представники знат≥ д≥ставали осв≥ту. ¬ л≥топис≥ пов≥домл¤Їтьс¤, що у 988 р. кн¤зь ¬олодимир наказав в≥ддати у навчанн¤ бо¤рських д≥тей, а його син ярослав заснував у Ќовгород≥ школу дл¤ 300 хлопчик≥в аристократичного походженн¤. ”  иЇв≥ центром ц≥Їњ д≥¤льност≥ стала —в. —оф≥¤. ¬ 1037 р. на терен≥ собору м≥стилас¤ школа та б≥бл≥отека.  иЇво-ѕечерська лавра також мала б≥бл≥отеку, а де¤к≥ њњ монахи славилис¤ своЇю осв≥чен≥стю, що в т≥ час означало добру об≥знан≥сть ≥з рел≥г≥йними текстами. —еред кн¤з≥в наука також була у пошан≥. ¬≥домо ¤ким книголюбом був ярослав ћудрий; його син ¬севолод волод≥в п'¤тьма мовами, писемною була й дочка јнна.  оли вона стала королевою ‘ранц≥њ, це незвичайне дл¤ ж≥нки тих час≥в дос¤гненн¤ в≥др≥зн¤ло њњ в≥д б≥льшост≥ ж≥нок французького двору. ѕроте складн≥ше в≥дпов≥сти на питанн¤ про поширен≥сть осв≥ти серед простого люду. ƒе¤к≥ вчен≥ вважають, що знайден≥ в Ќовгород≥ абетки на берест≥ дл¤ школ¤р≥в та наст≥нн≥ написи у —в. —оф≥њ Ї св≥дченн¤м доступност≥ осв≥ти й дл¤ нижчих верств, але багато ≥нших фах≥вц≥в довод¤ть, що осв≥та взагал≥ та об≥знан≥сть ≥з в≥зант≥йсько-христи¤нською культурою зокрема були в основному прив≥ле¤ми мирськоњ та церковноњ ел≥ти, а в≥д так лишалис¤ недос¤жними дл¤ мас.

Ќазад